Птерігиум при дослівному перекладі означає крилоподібний пліва являє собою складку кон’юнктиви трикутної форми, яка найчастіше розташовується у внутрішнього кута ока. Вона складається з тканини кон’юнктиви, яка зазнала дегенеративним змінам. За розміром ця складка може бути найрізноманітнішою. В залежності від цього змінюється гострота зору.
Частота виявлення даної патології залежить від географічного проживання. У середньому вона коливається в межах від 2 до 10%. Вчені пов’язують дану залежність інтенсивності ультрафіолетового випромінювання, яка залежить від географічної широти.
Визначається характерна залежність поширеності захворювання від віку. Так, у чоловіків воно реєструється в 2 рази частіше, ніж у жінок. Це також пов’язують з інтенсивністю ультрафіолетового випромінювання, яка залежить від професійної діяльності людини.
Птерігиум – це захворювання людей середнього віку. Зазвичай воно реєструється у віці від 20 до 40 років. У осіб молодше 20 років випадки цієї патології є казуїстикою.
Зміст
- 1 Причинні фактори
- 2 Клінічні прояви
- 3 Діагностика
- 4 Лікування
- 5 Профілактика
Причинні фактори
Причини птеригиума остаточно не з’ясовані. Виділяють такі причинні фактори:
Клінічні прояви
Симптоми птеригиума:
- поширеністю патологічного процесу;
- стадією розвитку;
- загальним станом очних яблук, тобто є або ні інша офтальмологічна патологія.
Тому даний стан може протікати як безсимптомно, так і з наявністю певних клінічних ознак. До них відносяться:
- поява почервоніння ока;
- набряклість;
- постійний або періодичний свербіж очей;
- відчуття стороннього тіла в очному яблуці;
- затуманений зір (пацієнти описують наявність «пелени перед очима»);
- зниження гостроти зору, яке важко піддається корекції.
Діагностика
Діагностика птеригиума не представляє складнощів. Для цього досить використовувати щілинну лампу. При огляді з її допомогою вдається виявити наявність складки кон’юнктиви трикутної форми.
Якщо необхідно оцінити ступінь астигматизму, то показано проведення кератотопографии. Це дозволить визначити варіант необхідної корекції.
Важливо! У процесі діагностичного пошуку та динамічного спостереження за пацієнтом з птеригиумом проводити фотографування. Це дасть можливість оцінити, як протікає патологічний процес для того, щоб вчасно зробити всі необхідні лікувальні заходи.
Лікування
Лікування птеригиума спрямоване на уповільнення прогресування патологічного процесу. Це дозволить якомога довше зберегти зорові функції на належному рівні. Для досягнення цієї мети необхідно дотримуватися таких правил:
Однак, незважаючи на консервативну терапію, досягти позитивного терапевтичного результату вдається не завжди. В даний час, єдино виправданим методом лікування є хірургічне втручання. Воно дозволяє не тільки поліпшити зорові функції, але і досягти доброго косметичного результату. До того ж, операція дозволяє раз і назавжди позбутися від неприємних клінічних симптомів захворювання. Суть оперативного втручання полягає у видаленні дегенеративно зміненій кон’юнктиви в межах здорової тканини.
Якщо лікування запізнюється, то можливий розвиток певних ускладнень. До них відносяться:
- спотвореність зору;
- зниження гостроти зору;
- місцева реакція подразнення з боку ока;
- рубцева деформація кон’юнктивальної оболонки;
- рубцева деформація рогівки;
- зниження рухливості очного яблука в тому випадку, коли в патологічний процес втягуються окорухові м’язи;
- двоїння в очах, що виникає на фоні ураження окорухових м’язів;
- зменшення товщини рогівки, що призводить до її випинання і перфорациям;
- малігнізація (малігнізація) епітеліальних клітин, які вистилають зовнішні оболонки ока.
Профілактика
Профілактика птеригиума полягає в наступному:
- носіння сонцезахисних окулярів з високим ступенем захисту;
- зменшення часу перебування на сонці;
- відмова від відвідування солярію;
- використання сонцезахисних кремів;
- носіння головних уборів і т. д.
На закінчення необхідно відзначити, що птерігиум – це особливість будови кон’юнктиви, яка розвивається в результаті дегенеративних процесів. В підсумку, на цьому фоні відбувається утворення трикутної складки, яка може по-різному впливати на характер зорової функції.
