Зуби принципово лечу тільки в одного лікаря, якого без перебільшення можу назвати богом професії. Звати його Борис, він старий добряк і балагур. Ми з ним приблизно одного віку, тому часто мої дзвінки починаються зі слів: «Борю, ну, як ти там, не помер ще? Зуб полікуєш?». Стоматолог відповідає зустрічної жартом і призначає прийом, але ось одного разу сталося дивне…
Набираю номер Борі, щоб призначити прийом. Той довго не бере трубку, а потім відповідає ніби не своїм голосом. Мене це здивувало, питаю:
— Як справи? Щось трапилося?
— Та так… нічого
— До тебе з зубом можна приїхати?
— (мовчання)
— Ало? Не чуєш, чи що?
— Чую, але, ти знаєш, навряд чи я зможу тобі допомогти. Дам телефон іншого стоматолога, хороший лікар, зробить відмінно. А поки вибач, говорити не можу.
Отримавши смс-ку з номером доктора, я не поспішав йому дзвонити. Ну, не хочу я довіряти свої зуби комусь іншому. Не буде ж Борька вічно мені відмовляти, передзвоню пізніше. Мало, в загулі людина, сивина в бороду, як говориться. Почекаю. На щастя, мій зуб погодився з цим рішенням.
Через пару днів набираю Борю:
— Ало, ну, що ти там? Живий? Слухай, я тут вирішив не йти до інших лікарів, тим більше, зубний біль вщухла. Краще тебе дочекаюся.
— Ти впевнений?
— Звісно! Ти ж не помер, а поки ти живий я буду лікувати зуби в тебе.
Після підозрілої паузи Борис відповів:
— Ну, я обіцяти не можу… Можливо, зможу, але дуже нескоро. Ти краще подзвони іншого лікаря, а то запустиш ситуацію, знаєш, як це буває.
Тут вже мене взяв якийсь незрозумілий азарт:
— Ні, — категорично заявив я, — буду тебе чекати хоч рік.
— Гаразд, гаразд.. я зараз у від’їзді, передзвони через місяць.
Проходить п’ять тижнів, передзвонюю. Борис знову мені відмовив і запропонував почекати ще тижнів зо чотири. Зуб до того часу натякав, що пора б погодитися і на іншого лікаря. Але я стояв на своєму. І раптом через якийсь час мій загадковий доктор дзвонить сам:
— Привіт, зуб полікував?
— Знущаєшся? Я тебе чекаю!
— Серйозно? Тоді завтра ввечері годин в 10 приїжджай.
— А давай краще опівночі, — відповідаю я з сарказмом (до того часу я вже був досить злий на Бориса).
— Приїжджай до 10, нам ніхто не завадить.
Виїжджаю ввечері у напрямку до стоматологічній клініці, як раптом дзвінок від Бориса. Природно, прийом він скасував, та ще навешал мені на вуха якийсь локшини. Видно було, що йому незручно переді мною, тому я не став сердитий. Перенесли прийом на наступний вечір.
Нарешті ми зустрілися. Бориса я знайшов нових, схудлим, але як завжди жартівником і балагуром. Пройшли в порожній кабінет по клініці, яка наче вимерла. Дивне відчуття. Сів у крісло. Взагалі, було таке відчуття, що мене приймає підпільний доктор. Та й нервував Боря так, що у нього навіть окуляри запітніли. Дивно все це!
Закінчивши роботу, Борис запитав:
— Спробуй пломбу, не заважає?
— Ні, ну що ти, все чудово, як і завжди. Спасибі, скільки я тобі винен?
Відповіді не було, але я помітив, що на очах у нього сльози. Не знаючи, що й думати, я запитав у нього, що сталося. Відповідь мене вразив і зворушив.
— Ти прости мене, а гроші залиш собі. Адже ти чекав мене!
Виявляється, коли я подзвонив Борі перший раз, той був після інсульту. Половина тіла була паралізована, і лікарі сумнівалися, що він зможе повернутися до нормального життя, що вже говорити про професії. Навіть родина в нього не вірила. А Боря усім відповідав: «Ну, вже немає! Мене пацієнт чекає, я повинен його вилікувати».
Не шкодуючи сил, він займався на тренажерах, а сам думав: «Хоч би він мене дочекався!». А вчора скасував зустріч, тому що розхвилювався, адже це перший пацієнт після хвороби. Боявся, раптом не вийде? Але тепер Борис переконався, що він справжній зубний лікар!
Розповівши це, він так голосно крикнув «Ур-а-а!!!», що колби на скляних полицях радісно відповіли йому кришталевим дзвоном…
Джерело
