Як тільки діти виростають і стають самостійними, то все більше віддаляються від своїх батьків. Своя сім’я, маленькі діти, робота, стільки турбот і клопотів, що навіть ніколи зателефонувати, не те щоб приїхати в гості…
Адже час іде, батьки старіють, стають самотні, і їм так важливо відчути, що їх хтось любить!
Поділіться цим віршем зі своїми дітьми. Нехай вони прочитають і задумаються, як важливо цінувати, любити і піклуватися про батьків, поки вони ще живі. А те, коли нарешті знайдеться, вже і поговорити немає з ким…
Синку, ну як ти? Як справи?
-Нормально. Мамо, пробач – пора.
— Синку, вибач, дзвоню знову —
Давно хотілося побачити.
— Мамуль, вибач, я поспішаю.
Звільнюся і отзвонюсь.
-Не дочекалася — дзвоню сама.
Скажи хоч, як твої справи?
-Та все нормально, от знову
Пора вже мені тікати.
-Але я хотіла сказати…
— Мамуль, встигнемо поговорити.
Дзвонила мама багато разів,
Адже їй був важливий кожен годину,
Але син був зайнятий і вона
Сказати, що любить, не могла.
Дзвонила мама кожен день,
Але син і слухати не хотів.
І нехай справи, і зайнятий нехай,
Сказати б, що на серці смуток.
А дні все йшли, вона одна.
Побачити сина – ось мрія —
Притиснутися щокою вялою
І прошепотіти: «Коханий мій».
-Мамуль, привіт. Ну як ти там?
Чого дзвониш мені по ночах?
-Синку, була я у лікарів.
Залишилося жити мені 10 днів.
— Приїду завтра! Ти не вір —
Помилки у лікарів тепер.
Ліки, кращі лікарі —
Все буде, мамо! Ти тільки чекай!
Але раптом гудков тінь німа —
Сьогодні був
Останній день…
Автор: Марія Куткар
Джерело
